Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
А ну, слушайте, пацаны! Сегодня расскажу вам историю, как я себе закладки прикрутила, покурила и отжигала с бомжами. Чисто гоп-стайл, друзья мои, понимаете? У меня все чики-пуки в плане нарко-партий, так что заценивайте!
Итак, дело было так. Я раздобыла свою пырялку, бомбовую сковородку, и поскакала за закладками в качественный переулочек. Переговоры с поставщиком были весьма нервными, но у моей речки вода не течет, я все сделала как надо.
Стоило мне покупки закончить, как мне на хвост идут все прикольные бомжи. Ну знаете, такие типы, с которыми ничего не сравнить. Они в своем зелье утопают, а я в метамфетамине. И так мы решили оторваться вместе, по-настоящему ОДНАЖДЫ!
Дали мы по нюху, отдрались понажирнее, и поехали нашей стимульной гулялкой. Мертвый сезон, допотопные машины - вот такие радости нашей ночной вечеринки. Мне всегда нравится, когда у меня хорошо, а машина плохая. По крайней мере, я знаю, что деньги я потратила не на новый кроссовок, а на свое удовольствие.
Прокатились мы по городской черте, наслаждаясь свежим порошком, который я усиленно глотала через трубку. Каждый вдох - как настоящий стонутый кристалл, каждый выдох - кайф, который надо еще и вдувать куда-то. Какие только фишки не придумывают наши наркоманы, чтобы получить удовольствие!
Ну а бомжи, понятное дело, были самыми крутыми парнями на планете. Откуда они только берут всю эту энергию, когда ничего своего не имеют? Я их даже завидую порой. Когда все вокруг тебя в кризис, а ты наслаждаешься своим моментом, беззаботность просто зашкаливает.
Припаркались мы в одну подворотню, которую назвать кладбищем было бы самым точным определением. Ну, а что ты хотел, место выбрали прикольное, чтобы еще кайф понаблюдать. Бомжи там своими кострами дыма заворачивали, сидели в кругу, делились закладками и рассказывали самые дичайшие истории. Мы с ними просто чиллили, рассматривали наших приветливых соседей и смеялись до слез.
Мои гоп-друзья, конечно, пытались побыстрее всю влюбленность в свои органы втереть, но я держалась. Ребята там такие уже шарят в этих делах, что аж страшно.
- Смотри, ну вы сколько уже этой гадости втюрили?
- Да ничего, чувак, поглади. Я просто нахожу себе новый уровень кайфа каждый раз.
- Ты ваще охренел, чувак. Вот вкуси, смотри сам, на что способна человеческая природа.
Ну и дела! Ночь нашего безумия продолжалась. Когда мы уже заскучали от простого кайфа, решили пойти поиздеваться над обычными гражданами. Мы с пацанами, как разъяренные звери, заехали на улицу, закручивая ветер, заклевывая бабушек и дедушек на выходе из магазина. Эх, хорошо то как, пока не заметили проклятых блюстритовок с их кроткими глазками.
Тут-то мы и решили уползти от погони, выбраться из их жалких равнодушных объятий. У меня был план, я готовился к этому уже целую жизнь. Мы ринулись в свою бомжовую подворотню, прятаться на время. Там у них все такое наигранное, как будто мы их первый раз в этом свете увидели. Не надо рассказывать, что профи мы, пцаны.
В общем и целом, мы выжили, сами это все знаете. Потом мы еще пару разок свои закладки нашли, понюхали, помечтали. Но их все время меньше и меньше, и этот кайф не вечен. А еще вам скажу, что с бомжами гулять классно и прикольно, но не на одном дыхании. Они, знаете ли, немного грубоватые, спать любят на голой земле и пахнут не очень. Вот такая вот моя история, ребята.ну и хуй с ней, с головой